З давніх–давен українці шанобливо ставилися до криниць, джерел. Берегли і леліяли їх, бо добре знали, що вода – то джерело життя на Землі.

Та в шаленому ритмі атомної епохи ми по іншому стали дивитись на світ. Усе брали від природи “не чекаючи милостей”, а з віддачею не поспішали.

І ось прийшов час, коли природа вже не може віддавати, коли вона волає, кричить: “Людино, захисти, врятуй мене від самої себе!”